Наприкінці року хочеться згадувати лише про приємне. Однією із таких подій для «Гірника-Спорт» стала поява у команді нового капітана – Максима Цвіренка. Цей молодий футболіст - інтелектуальна, комунікабельна, різнобічна та відкрита людина, яка заслуговує лише на компліменти. На які саме, вирішуйте ознайомившись з цим інтерв’ю із лідером «Гірника-Спорт» першої частини сезону-2022/2023 як на полі, так і у житті.
Самовдосконалення - це головний принцип для футболіста в юні роки. Не виключенням був і Максим Цвіренко. У 2016 - 2021 роках він виступав за харківський «Металіст 1925», з яким пройшов шлях від аматорської першості України до виходу в українську Прем'єр-лігу. Грає на позиції центрального захисника. Максим не боїться ризикувати та відкривати для себе нові горизонти. Основний життєвий принцип для футболіста завжди залишатися людиною. У атмосфері кохання та повного розуміння, юний захисник робив перші кроки у футболі. Прагнення стати видатним футболістом, а згодом тренером для Максима найкраща мотивація.
- Максим, у якому віці ти почав займатися футболом? Чи одразу зрозумів, що це твій вид спорту?
- Я прийшов в футбол у вісім років. На перше тренування мене привів тато. У мене взагалі футбольна родина. Не дивлячись на те, що тато не займався футболом професійно, у дитинстві він у нього грав. Потім я часто їздив з татом на обласні та районні турніри. Тож вже у дитинстві повністю поринув у атмосферу футболу і виявив бажання займатися цим видом спорту. Мене записали у академію харківського «Металіста».
«МЕНЕ ПІДТРИМУЄ УСЯ МОЯ РОДИНА»
- Хто з твоєї родини твій найбільший фанат?
- Якщо, чесно то уся моя родина підтримує мене. Моя родина, мама, тато, я та молодший брат. Усі однаково радіють за мої досягнення та підтримують мене у складні періоди мого життя. До війни моя родина намагалася не пропускати мої ігри. Навіть, якщо я граю у іншому місті, вони приїжджали підтримати мене.
- Твій брат також займається футболом. На якій позиції він грає? Як професійний футболіст ти даєш йому поради чи ні?
- Так, мій брат також займається футболом. Зараз йому 16 років, грає він за харківський «Металіст» (за команду U-19). Був на зборах разом з першою командою. Грає на позиції центрального півзахисника. Намагаюся, підказувати йому. Дивлюся його матчі, аналізую, вказую на моменти, де йому ще треба працювати. Даю поради як правильно пересуватися по полю, ділюсь своїм персональним досвідом. Цим же намагаюся полегшити йому його футбольне життя. На жаль, з початку війни ми довгий час не бачилися із братом. На відстані обговорювати футбол трішки складніше. До війни кожен день після тренування ми з ним проводили роботу над помилками.
- На якому етапі ти зрозумів те – що футбол з тобою надовго?
- Якщо, чесно то до мене не приходила навіть думка з цього приводу. Футбол зі мною з дитинства. Коли ти кожен день після школи йдеш на тренування, ця справа вже стає головною у твоєму житті. Вона більше ніж хобі. Я у дитинстві жив мрією стати професійним футболістом. І з першого мого тренування, я зрозумів, що хочу виступати на великих аренах та на гарному рівні.
Максим Цвіренко - є вихованцем академії харківського «Металіста». Виступав за цю команду у вищій лізі чемпіонату України ДЮФЛУ U-14, U-16 і U-17.
«В ПЕВНИЙ ЧАС ЗРОЗУМІВ, ЩО НЕМАЄ НІЧОГО НЕМОЖЛИВОГО»
- Можеш згадати, яка була атмосфера на твоїх перших тренуваннях у Харкові?
- У дитячому віці тренери слідкують за алгоритмом підготовки юних футболістів, які мріють стати зірками футболу. Кожен рік навчання в академії, мав свої особливості. Тренування проходили у дружній атмосфері.
- На що тренерський штаб робив уклін під час вашого навчання?
- У дитячому футболі нас навчали грати через пас, шукати партнерів на майданчику. Багато часу приділяли роботі над технікою. Тоді не було акценту на фізичні навантаження, більше працювали над технікою. Мали вправи на передачі та прийом м’яча. Якщо, казати про тактику, то тренер на прикладі матчів пояснював нам, де нам розташуватися на футбольному майданчику та як грати. Коли ти переходиш у більш дорослий футбол в U-19 починаються і тактичні заняття. Тут йде акцент на фізичні дані, ти повинен застосовувати свої знання, які ти вже отримав у академії. Багато чого залежить від тренерського штабу, від установ тренера.
- Можеш, згадати момент, коли тривалий час у тебе не виходила, якась вправа і завдяки своїм зусиллям, тобі вона вдалася. Що ти відчував у цей момент? Було відчуття, що для тебе не має тепер нічого неможливого?
- В певний момент я відчув, що все можна зрозуміти та виповнити. Не має нічого неможливого, мені просто необхідний час для того, щоб зрозуміти, якусь вправу. Потрібно працювати над собою і через час це принесе тобі плоди. І після чого до мене приходить розуміння, якщо застосовувати цей принцип до всього, то можна підкорити будь-яку вершину.
У 2015—2016 роках провів захисник провів 27 матчів у Чемпіонат харківської області за команду «Статус» (Кегичівка)
«ПЕРШУ ЗАРПЛАТНЮ ВИТРАТИВ НА… ПРОДУКТИ»
- Згадай, ігровий період коли ти представляв ФК « Стасус», з якими складнощами ти там зіштовхнувся?
- До «Статусу» я потрапив з дитячого футболу. Це була обласна команда, яка грала у першості Харківського району і там я вже грав з людьми середній вік яких був тридцять років, які вже пройшли певний футбольний шлях. Цей клуб пішов на користь моїй ігровій кар’єрі. Старші гравці нашої команди ділились зі мною своїм ігровим досвідом, наставляли мене. Згадую «Статус» тільки з посмішкою на обличчі, цей клуб залишив найтепліші спогади.
- Чи підтримуєш ти зв’язок з кимось зі своїх старих одноклубників?
- Так, звісно підтримую зв’язок. Приємно було, коли за «Металіст» забив гол Саша Мізюк, цей мій колишній колега по команді. З ним час від часу спілкуюся. Інколи, ми зустрічаємося зі старими одноклубниками та спілкуємося. З усіма маю добрі відносини.
- На що ти витратив, свою першу зарплатню?
- Тоді мені платили небагато, перші кошти - це була премія за матч. Витратив я їх на продукти, які придбав та приніс додому. Сказав: «Мама, ось це я купив на свою першу зарплатню». Пізніше я вийшов на новий рівень, коли став забезпечувати себе сам, а не брати гроші у батьків. Перші зароблені кошти витрачав на себе.
У серпні 2016 року Максим Цвіренко став гравцем команди «Металіст 1925». Дебютував на футбольному майданчику за команду 21 серпня в першій офіційній грі в історії харківського клубу – проти «Інгульця-3» з Петрового (2:1). Максим вийшов у стартовому складі та провів увесь матч. Дебют футболіста у професійних змаганнях відбувся 2 травня 2017 року в грі Другої ліги «Металіст 1925» – «Мир» (Горностаївка) (1:4).У Першій лізі захисник дебютував 20 жовтня 2018 року, зігравши повний матч проти кропивницької «Зірки» (3:0).
У футбольному сезоні 2019/20 футболіст став основним гравцем «Металіста 1925», зігравши в усіх 12-ти перших матчах команди в чемпіонаті (в 11-ти з них футболіст вийшов у стартовому складі та відіграв повну гру). 10 серпня 2019 року Максим відзначився голом у ворота львівського «Руху» (1:1), відкривши рахунок на 19-й хвилині. Завдяки вдалій грі у цьому матчі Цвіренко був включений до символічної збірної туру в Першій лізі за версіями Footboom, а також Wyscout і Sportarena.
«ЗГАДУЮТЬСЯ ЕМОЦІЇ, А НЕ ЗАБИТІ М’ЯЧІ»
- Розкажи про перехід до «Металіста 1925», пам’ятаєш свій перший матч за цю команду? Чому навчила тебе ця команда?
- Перехід до «Металіста 1925» відбувався поступово. Спершу в мене було небагато ігрової практики. Через час настав момент, коли змінився тренерський штаб. І новий тренер довірився мені, почав ставити в основний склад. І я можу відзначити, з настанням ігрової практики з’являється впевненість у собі. Тоді ти розумієш, що ти тренувався недаремно, що ти дійсно можеш показувати непоганий рівень і виявляти себе на футбольному майданчику. Футбол це взагалі безмежний розвиток. Навіть, Месі може ще вдосконалюватися та бути ще кращим. У будь якому віці, можна вдосконалювати свою майстерність. З кожним роком, я, як футболіст стаю кращим, адже я аналізую свої помилки та виправляю їх.
- Що ти відчував, коли забив свій перший гол за «Металіст 1925»?
- Дуже, приємно забивати на домашній арені. Пам’ятаю ті незабутні емоції, які вирували тоді у мене. Коли ти після матчу обговорюєш з близькими цей момент, це те що найбільше запам’ятовується. Згадуються емоції, а не забиті м’ячі. Якщо, казати відверто, то такі емоції, які я отримую у футболі, більше ніде не отримую. За це напевно, я і люблю цей вид спорту.
- Чи продовжуєш ти слідкувати за новинами «Металіста 1925»?
- Зараз у цій команді грають усі мої друзі, люди з якими я раніше грав. З усіма в гарних відносинах. З тренером з фізичної підготовки, я до сих пір співпрацюю. Дистанційно підтримую зв’язок з кожним. Слідкую за їхніми матчами, аналізую їх. Дуже цікаво спостерігати за командою. Вболіваю за їх результат в українській прем’єр-лізі.
Ігровий сезон 2021-2022 років Цвіренко провів у команді «Гірник-Спорт». Футболіст відіграв 13 матчів, 1170 хвилин. Записавши на свій актив дві жовті картки. У першій частині сезону 2022/23 Максим Цвіренко провів ті ж самі 13 ігор та 1170 хвилин
«ЗНАЙДЕМО СИЛИ, ЩОБ ВИПРАВИТИ ПОЛОЖЕННЯ»
- Згадай свій дебютний сезон за «Гірник-Спорт». Що ти очікував від середнячка Першої Ліги?
- Коли я переходив у команду «Гірник-Спорт», то розраховував на стабільну ігрову практику. Я її отримував, постійно грав в основному складі. Мене дуже добре прийняв колектив. Нажаль, нам не вдалося дограти цей сезон через війну у нашій країні. Але, у минулому сезоні ми посідали непогану позицію. Все, що я очікував від команди – це я і отримав.
- Які в тебе згадки про той колектив?
- Наш старий колектив був злагодженим механізмом. Ми проводили час разом. Ходили на пікніки, збиралися після матчів і просто спілкувалися. Не було такого, коли ти приходиш на тренування, а на душі тобі не по собі. Кожен день, коли я приходив на тренування, завжди мав посмішку на своєму обличчі. Атмосфера на тренуваннях спонукала до нових футбольних звершень. Всі гравці допомагали один-одному і це було круто.
- У поточному сезоні у «Гірника-Спорт» виникла чорна смуга. Одинадцять матчів поспіль команда не може оформити перемогу? Що скажеш з цього приводу?
- Коли триває чорна смуга у команді - це важкий момент для кожного. Важко усім: гравцям, адміністраторам, тренерському штабу. Найголовніше знайти саме той переломний момент, відштовхнутися від нього та піти вгору. Коли, йде поразка, коли немає перемог ти починаєш втрачати віру в себе. І найголовніше у цій ситуації не втратити надію усім колективом. Сподіваюся, що у майбутньому ми знайдемо в собі сили виправити положення.
- Чи можеш згадати один з найкращих матчів «Гірника-Спорт», в якому ти брав участь?
- Мені запам’ятався матч у Запоріжжі. Тоді ми грали кубкову зустріч, програючи 0:2, у цей день ми перемогли з рахунком - 3:2. Матч тоді видався гарним в усіх аспектах, було багато гарних моментів. У цей день, ми змогли переломити хід поєдинку. Кожен матч, у якому ми здобуваємо перемогу запам’ятовується. З «Металістом» ми зіграли на дуже непоганому рівні, хоча більша частина основних футболістів у той день не грала (мова йде, про матч «Гірника-Спорт» та «Металіста» від 7 жовтня 2021 року). Команди зіграли – 1:1. Наступний матч був на виїзді проти київської «Оболоні». Ми обіграли команду з рахунком 3:0. Достатньо впевнено у тому матчі наша команда здобула перемогу. Тож, якщо обирати найкращий матч, це буде гра з «Оболонню». Там ми виявили характер і це додало нам впевненості у власних силах.
- У минулому сезоні на трибунах були присутніми вболівальники, у цьому році грали без них. Що відчуває команда, коли трибуни порожні?
- Взагалі у будь-якому виді спорту, не вистачає вболівальників. Адже матчі проводяться саме для них. Безумовно без них на стадіоні вже не та атмосфера. Грати з пустими трибунами складно, адже ти у повній мірі не відчуваєш підтримки. Дуже тебе підбадьорює коли з трибун чуєш «Горнячок, уперед!». Такі гасла дають поштовх, адже ти розумієш, що люди прийшли на матч, виділили свій час, щоб прийти подивитися гру. І ти розумієш, що ти не можеш їх підвести.
24 лютого в Україні був запроваджений військовий стан та початок бойових дій на території нашої країни. Чемпіонат України з футболу серед команд Першої та Другої ліг сезону 2021/2022 було призупинено.
«ВІЙНУ ЗУСТРІВ У ХАРКОВІ»
- Як розпочався твій ранок 24 лютого? Де тебе зустріла звістка про війну? Кому першому ти зателефонував у цей страшний день?
- Я прокинувся від вибухів, був тоді вдома у Харкові. Я живу на дев’ятому поверсі, і з вікна було видно все. Прокинувся, як у якомусь сні. До останньої хвилини не вірилося, що у країні почалася війна. Не розумію мотивів цієї війни, люди повинні розвиватися, любити один одного та просто насолоджуватися своїм життям, а не робити такі страшні речі. 24 лютого, я був разом з батьками вдома, а брат у той час був на зборах з «Металістом» у Туреччині. Перші кілька годин телефонували до всіх друзів, знайомих родичів. Важко було прийняти ситуацію, яка відбувалася. З’явилися кілометрові черги в магазинах, люди одразу почали набирати воду, придбати багато продуктів. Перші два тижні війни я знаходився у Харкові. Коли почалися вибухи у самому місті, стало ще складніше. У березні ми з батьками вирішили переїхати не невизначений час до Кременчука, адже тут я знімав квартиру, коли грав за «Гірник-Спорт». Час від часу ми з батьками їздимо до Харкова, але це буває дуже рідко.
- З настанням військового стану, яку найголовнішу річ у своєму житті ти зрозумів?
- Я намагаюся, менше думати на цю тему. Знаю, що необхідно триматися, бути сильним. Якісь кардинальні цінності у моєму житті не з’явилися, і я дуже цінував проведений час зі своїми близькими. Але зараз цього стало менше, кілька місяців не бачився зі своєю дівчиною. Нещодавно вона приїжджала і знову поїхала на невизначений термін за кордон. Дистанція це завжди важко. Дуже не вистачає спілкування не тільки з моєю дівчиною, а й з моїми друзями. Адже це велика складова мого життя.
- Із введенням військового стану в Україні усі спортивні змагання призупинилися на невизначений час. Чим ти займався, як ти проводив день?
- Почав працювати дистанційно. Я зрозумів, що футболу найближчим часом не буде і необхідно шукати, щось нове. Випадково у ютубі знайшов відео, де хлопець монтує відео на біржі фрілансу та заробляє непогані гроші. Я вирішив там також зареєструватися і через два тижні мені вдалося знайти свого постійного клієнта. Нічого складного не має, мені необхідно змонтувати відео, яке він мені надсилає. Крім редагування відео, я додаю ще англійські субтитри. Тематика спортивна, цей чоловік має мережу фітнес центрів. У своїх роликах він виступає за здоровий спосіб життя і готовий усім допомогти стати кращими.
На початку 2022-го року Максим почав вести свій YouTube-канал, у якому він робить огляди матчів з тактичної точки зору. Станом на листопад 2022-го канал має понад 4 тисячі підписників. Також футболіст веде власний блог на сайті Tribunа. Максим, має тут публікації. Блог має назву «За що я люблю футбол».
«ПІД ЧАС МІЖСЕЗОННЯ ПОЧАВ ПИСАТИ СТАТТІ»
- Яка доля твого блогу на Tribunа та твого аккаунту на Tik-Tok? Скільки підписників ти маєш? Які плани на розвиток твоїх аккаунтів у власних соціальних мережах, які ти маєш?
- Блог на Tribunа він не основний, більше мого контенту на YouTube. Маю також Tik-Tok, який я використовую для залучення підписників. На YouTube більше мого власного контенту. Там я намагаюся робити відео про футбольну тематику. Аналізуючи матчі професіональних команд. У своїх відео пояснюю підписникам тактичні моменти. Якщо згадувати інтернет-видання Tribuna, то мені написав один з редакторів сайту з пропозицією публікуватися там. Перший час я публікував там свої матеріали, які стосувалися матчів, а через час я вже сам почав структурувати свій текст. На сайті є чотири моїх статті, зараз нічого туди не пишу. На це просто не вистачає часу. Думка, про написання статей прийшла до мене взимку, коли у футболі було міжсезоння. У той час я встигав монтувати не тільки відео, але й писати. Зараз повернулися до тренування, то час залишається тільки на монтування оглядів. Плюс продовжую монтувати відео на замовлення, це також забирає багато часу. Коли створюю огляд, орієнтують топ-команди. Поясню, чому я це роблю. По-перше, на них великий попит, а по-друге там дуже добре простежується ігрова тактика. Якщо, казати про Лігу Чемпіонів, там одразу відбувається вісім матчів, тоді я обираю той, який мені найбільше імпонує.
Фото - скріншот YouTube-каналу "Максим Цвиренко".
- Який останній матч ти проаналізував?
- Це була гра «Шахтаря» та «Лейпцига» ще у груповому етапі Ліги чемпіонів, коли «гірники» святкували успіх - 4:1. Шансів на перемогу майже не було, але нашій команді вдалося здивувати усіх. Напевно, за таку непередбачуваність ми і любимо футбол. «Шахтар» зіграв на характері. Дуже легко сказати, що їм пощастило, це везіння вони заслужили. Команда дуже сміливо грала при виході з оборони, вона не боялася битися, грати через короткий пас, сміливо перевлаштовувалася у лініях. «Шахтар» зіграв сміливо, а як відомо «успіх любить сміливих». Нажаль, «гірники» не вийшли у наступний раунд Ліги чемпіонів, але все ж таки гратимуть у Лізі Європи і можливо якусь із ігор «Шахтаря» цього турніру я все ж таки проаналізую, коли відновлю свою діяльність у YouTube.
- Наскільки футболістам зараз важливо вести сторінки у мережах?
- Я вважаю, що у сучасному світі соціальні мережі – це невід’ємна частина нашого життя. Багато футболістів, мають сторінки у інстаграм. За допомоги мереж ти можеш почати заробляти, також це допомогає іншим людям дізнатися про тебе більше. У сучасному світі, ти можеш отримати гарний контракт тільки через те, що ти маєш багато підписників. І клуб може заробити на цьому, продаючи сувенірну продукцію, хоча, як гравець, ти можеш бути не найкращим. Але, це не означає, що футболіст повинен думати тільки про ведення інстаграму. Краще, це довірити професіоналам, які на цьому розуміються. А футболіст повинен просто грати та приносити результат.
- Якщо, б тобі надійшла пропозиція від відомих спортивних брендів стати їх амбасадором, яка була б твоя реакція?
- Так, звісно я б погодився на таку пропозицію. Приємно, коли тебе обирають з поміж усіх, а це вже означає, що ти непоганий гравець. Скоріш за все я би обрав компанію Nike. Бо я граю в бутсах від цього виробника та і взагалі, мені дуже подобається їхній одяг.
- Як ти відреагував на звістку про повернення футболу після війни?
- Дуже зрадів. Звісно усі ми намагалися підтримувати форму, але це не можна порівнювати з нашими тренуваннями. Для мене найцікавіше це офіційні матчі, коли йде боротьба за очки, коли граєш за місце у турнірній таблиці. Тренуємося то ми не заради тренувань, а заради майбутніх перемог.
«МОЛОДЬ «ГІРНИКА-СПОРТ» ЗНАХОДИТЬСЯ НА ОДНІЙ ХВИЛІ»
- Наскільки складно тренуватися у нових реаліях життя через багато численні повітряні тривоги?
- На жаль, наразі, це реалії нашого часу. Я вважаю це нормальним, адже перш за все - це наша безпека. Гадаю, це дуже правильно, що під час повітряних тривог необхідно залишати футбольний майданчик. Нам необхідно мінімізувати усі ризики, адже від нашого «дурного» сусіда можна очікувати все, що завгодно.
У ігровому сезоні 2022-2023 роках, склад «гірників» оновився майже на 90 відсотків. До основної заявки на сезон потрапили вихованці місцевої ДЮФК. З минулого ігрового сезону у команді залишились: воротар Георгій Клімов, захисники Максим Цвіренко, який став новим капітаном, Дмитро Шинкаренко, Денис Черниш, а також півзахисники Артем Сьомка, Радіон Посєвкін, Владислав Громенко, Вадим Сологуб та Олексій Малакі.
- У цьому році оновилася більша частина складу команду. Чи складно було налагоджувати нові ігрові зв’язки?
- Налагоджувати нові зв’язки завжди важко. Зараз у нашій команді молоде покоління, усі знаходяться на одній хвилі. Через це комунікація в команді легка та невимушена, кожен розуміє один одного. На все потрібен час, так не буває, що ти прийшов і сказав: що ти «зігрався». Усе відбувається поступово. Тільки з часом з’являється взаєморозуміння та зв’язки на футбольному полі. Час усе розставить на свої місця.
- Ти став капітаном «Гірника-Спорт» у цьому сезоні, які в тебе обов’язки? Чи відчуваєш відповідальність не тільки за себе, а й за інших?
- Капітаном команди мене призначив тренерський штаб. Командного голосування в нас не було. У мої обов’язки входить - індивідуальна підтримка футболістів. Бувають такі моменти, коли футболіст хвилюється, має якісь переживання, наприклад, щось у нього не виходить. Слідкую за психологічним станом усіх колег по команді. Мені треба тримати всіх на плаву, щоб колектив був єдиним цілим. Справитися з усіма непорозуміннями в команді. Стараюся зміцнювати колектив, влаштовуючи якісь спільні зібрання. На полі, я намагаюся підказувати своїм партнерам. Я такий собі «психолог» команди. Кожному приділяю час, вислуховую та раджу як триматися на позитиві. Для мене найголовніше завжди залишатися людиною. Хочеться, щоб через деякий час мене згадували, як гарного хлопця та небайдужу людину.
«ШИНА, ЦВІРА І… ФАРАОН»
- Чи маєте ви у команді, якісь спільні традиції?
- Наразі, не маємо. Колектив у нас молодий, але вважаю, що все попереду. Ще під час підготовки ми збиралися на природі та смажили м’ясо. Мали такий собі невеличкий тімбілдинг. Потім почався сезон і в нас був насичений графік ігор.
- Чи віриш ти у футбольні забубони, якщо «так» то, які?
- Маю кілька прикмет, як зайти на поле. Не маю такого, що за день до матчу, я не бачусь з кимось, не їм щось… Забобони вступають у силу, коли я виходжу на поле.
- Які прізвиська ви маєте у команді?
- Мене називають «Цвіра», в усіх також прізвиська походять від прізвищ. Дмитро Шинкаренко в нас «Шина», цього сезону в нас з’явився ще й Владислав Шинкаренко, він взагалі також має прізвисько «Шина», але в нас він став «Фараоном», адже, як прийшов мав зачіску, через яку його так почали називати, аби не переплутати із Дмитром.
- Чи не приходили тобі думки, чим тобі займатися по завершенні кар’єри. Звісно, що тобі ще грати й грати, але якщо зазирнути у майбутнє. Чи нема там в тебе бажання стати тренером, приміром?
- Так, у майбутньому я хочу стати тренером. Збираюся поїхати до Харкова та подати документи на пришвидшений курс тренера в Університет фізичної культури. До речі, під час юніорської кар’єри я навчався у Харківському автодорожньому виші, за спеціалізацією «Автоматизація комп’ютерно-інтегрованих технологій». Відео, які я монтую та розбираю - це вже підготовка до тренерської діяльності. Намагаюся від кожного тренера, до якого я потрапляю брати якісь наробітки. Особливо маю бажання тренувати дітей. Моя думаю, що кожен тренер повинен спочатку навчитися працювати з дітьми, щоб зрозуміти не тільки процес, а й психологічні моменти. А вже через певний час переходити працювати з дорослими віковими категоріями. Крок за кроком. Маленькі кроки до великої цілі.
«ХОЧЕТЬСЯ БУТИ НАЙКРАЩИМ»
- За що ти любиш футбол?
- За моменти, звичайно, коли ти забиваєш гол - це щось незабутнє. Ти біжиш, радієш, але потім більше радію, коли під час матчу в тебе все виходить - команда контролює матч, затим з’являється відчуття, що ти виграєш у суперника. За це напевно, я і люблю футбол, коли контролюєш і домінуєш. Захоплює навіть сам процес матчу, ти не тільки граєш ногами, а й повинен ворушити мізками.
- Чим ти займаєшся після тренування? Як проходить процес відновлення?
- Відновлення відбувається одразу після тренування, ти йдеш до зали та виконуєш там комплекс вправ. Можна також піти до басейну. Якщо, казати про відновлення вдома – це харчування. Необхідно поповнити запас вуглеводів, білків. Не варто забувати про сон. Якщо в тебе налагоджене харчування та відпочинок, ти завжди будеш себе добре почувати.
- Який раціон у футболістів?
- Їсти, якомога більше - рис, каші, м’ясо, омлети, авокадо. Виключити зі свого раціону шкідливу їжу, хоча раз у два тижні можна побалувати себе чимось смачненьким.
- Що тебе мотивує до нових звершень?
- Перш за все, хочеться бути найкращим. Прагнення досягати нових вершин у плані особистого росту. Маю чіткий життєвий план, чого саме я хочу від життя. І крок за кроком, я його реалізовую.
- Зараз ти живеш у Кременчуці, як сприймаєш це місто? Розкажи де любиш проводити час?
- У Кременчуці живу вже більше року. Раніше, я вважав, що Харків найкраще місто для життя, але Кременчук мене вразив. Дуже чисте місто, подобається його компактність. Налагоджена транспортна розв’язка і немає пробок. Гарна та чиста набережна міста. Але тренуюся зазвичай у Горішніх Плавнях. Це унікальне містечко, зі своєю магічною привабливістю. Воно сподобалося мені з першого погляду. Вже навіть маю свої найулюбленіші місця, одне з таких це затишний сквер «FERREXPO», приходжу сюди відпочити від спортивної рутини і просто випити смачної кави.
Анастасія ШАПОВАЛОВА, пресслужба ФК «Гірник-Спорт»